| Йозеф Штангль, HORSCH Maschinen GmbH
Змін клімату вже не можна не помічати, адже вони завдають ударів. Ми спостерігаємо дощові весни, спекотні літа, надміру вологі осені та м’які зими. Однак значні обсяги річних опадів не завжди дають достатню кількість вологи для культурних рослин. Попри те що середньоважкі ґрунти накопичують до 180 л вологи на кв. м, посіви зернових у період вегетації щодня споживають 4–6 л із кв. м. Отже, за три-чотири тижні запаси води мають бути поновлені, інакше врожайність культури знижується. Волога може надходити у вигляді дощу та роси, або рослини споживають її із глибших шарів ґрунту.
У посушливі періоди капіляри є найважливішим механізмом, їх функція — забезпечити оптимальні сходи. Коли падає дощ, необхідна для проростання вода надходить згори, й насіння може прорости навіть за неглибокого висіву. Натомість у сухій землі та/або коли опадів немає, вода для проростання посівів має надходити із ґрунту, можливо, з нижніх його шарів. Насіння олійних має вищу гідрофобність порівняно із крохмалистим, тому потребує більше води. Насіння не проросте, якщо воно недостатньо контактує із ґрунтом, або капіляри зруйновані внаслідок обробітку ґрунту нижче за рівень посівного горизонту.
Та не тільки це. У посушливі періоди капілярами до коріння піднімається не лише вода, а й мобільні поживні речовини, зокрема, кальцій, нітрат, сульфат, бор тощо. Якщо такому переміщенню заважає ущільнення ґрунту або плужна підошва, припиняють надходити волога та поживні речовини. Отже, оптимальна структура ґрунту не лише забезпечує добре вкорінення рослин, а й захищає їх від голодування та висихання у посушливі періоди.
Коли ж нарешті випадають такі бажані дощі, потрібно докласти якнайбільше зусиль, аби створити умови для накопичення води в полях. Коли на поверхні достатньо мульчі, помітно рідше трапляються такі явища як ерозія та водяні блюдця. Важливу роль у накопиченні вологи також відіграє хороша інфільтраційна здатність ґрунту. Вона стабільна на цілинних ґрунтах, де немає переущільнених зон і плужної підошви. Що довше не обробляли ґрунт і що довше його структура утворювалася природньо завдяки вкоріненню рослин та біологічній активності, то краща інфільтраційна здатність ґрунту у глибших шарах. Помітну роль у цьому відіграють великі дощові черв’яки. Завдяки великим вертикальним ходам вони створюють справжні дренажні системи, адже їжу беруть переважно з поверхні ґрунту і переносять у свої глибше розташовані ходи.
У деяких ситуаціях обробіток ґрунту необхідний, щоб забезпечити очікувані високі врожаї. Зокрема, коли після збиральної техніки лишається багато колій, або нерівномірно розподілили солому чи пожнивні рештки. Унаслідок цього погано загортається насіння та збільшується кількість патогенів.
За мінімального обробітку ґрунту зростають популяції мишей і слимаків. Що м’якший клімат і що менше опадів випадає взимку, то швидше збільшуються популяції цих шкідників. Відповідно, вони пошкоджують більше посівів. Щоб подолати цю проблему, є два методи — на вибір: обробіток ґрунту або хімія. Такий само вибір стоїть перед аграріями, коли потрібно позбутися важковикорінюваних або стійких бур’янів. Зростання їх стійкості до хімічних препаратів і зменшення кількості доступних діючих речовин лише посилюють цю проблему.
Піщані ґрунти, схильні до ущільнення, також потребують розпушування. Природного розпушування корінням рослин і проміжних культур часто недостатньо, адже потенціал урожайності таких ґрунтів занизький.
Загалом за мінімального обробітку ґрунту основне завдання сидеральних культур (на всіх типах ґрунтів) — стабілізувати структуру ґрунту в інтервалах між вирощуванням основних культур. Якщо цей часовий інтервал тривалий, і поле лишається незасіяним, знижується врожай наступної культури.
Проте зменшити рівень урожайності наступної культури можуть також добре розвинені посіви сидератів. У регіонах, де взимку мала кількість опадів, а весна часто посушлива, проміжні культури, які перезимували, можуть забирати з ґрунту забагато води. Тому важливо ретельно контролювати, скільки вологи поглинають сидерати. Така сама проблема дефіциту вологи виникає й тоді, коли ґрунт обробляють глибше під посів наступної культури, наприклад, аби зруйнувати ущільнені та збиті шари. Проте якщо за допомогою обробітку вдалося зруйнувати плужну підошву, ефект все одно буде позитивний, адже рослини отримають доступ до більшого обсягу корисного ґрунту. Необхідну глибину обробітку в такому разі визначає глибина ущільненого шару.
Окрім того, одним із завдань обробітку ґрунту є зароблення органічного матеріалу, що сприяє його мікробіологічній деструкції. У такому разі глибина обробітку залежить від мікробіологічної активності ґрунту. Солома у ґрунті з високим ступенем аерації може розкладатися навіть у глибших шарах. Натомість на важких глинистих ґрунтах через несприятливі умови (брак кисню) вона на тій самій глибині радше консервується, аніж розкладається. Аби пожнивні рештки рівномірно розкладалися на мікробіологічні складові, рекомендовано обробляти ґрунт у розрахунку 2 см глибини на кожну тонну соломи. У континентальному кліматі на важких ґрунтах може бути дещо менша глибина. Загалом діє правило: що більш рівномірно перемішана органічна маса із ґрунтом, то більш рівномірно надходитимуть поживні речовини згодом.
Плануючи заходи обробітку ґрунту, слід мати на увазі, що будь-який обробіток — це втрата вологи. Через глибоку культивацію без належного наступного прикочування, та коли до того ж на поверхні поля немає мульчі, можете втратити до 40 л води на кожному кв. м. Загрозу становлять також ущільнені та збиті внаслідок неправильного обробітку шари ґрунту. Наприклад, серйозна плужна підошва на глибині 30 см здатна зменшити фактичний запас води зі 180 мм на кв. м до лише 40 мм. У такому разі поширені культури, які пускають коріння завглибшки на 1,5–2 м (залежно від типу ґрунту), через обмеження у прикореневій зоні вже не зможуть повною мірою використати доступну вологу.
Ба більше, обробіток ґрунту руйнує капіляри, роль яких критично важлива у посушливі періоди. Тому особливу увагу слід приділяти якості загортання насіння під час сівби й оптимально прикочувати ґрунт під час обробітку. Тісний контакт із капілярами ґрунту забезпечують достатньо дрібнозерниста структура посівного ложа, оптимальне притискне зусилля прикочувальних коліс посівної техніки та/або застосування після сівби котків.
Оптимального прикочування можна досягти за допомогою важких котків на достатньо зволожених ґрунтах. Суха земля ущільнюється гірше, адже в ній немає «склеювальної» дії вологи, тож для цього потрібно більше часу, а його часто бракує.
Які переваги від комбінованого застосування ноу-тілл технології й обробітку ґрунту, читайте у Частині 2.
Статтю повністю можете знайти у нашому останньому випуску terraHORSCH 28-2024.
