Витоки консервувального землеробства
Приблизний час читання 4 хв
Безліч різних чинників вплинули на розвиток консервувального землеробства у Франції. Фермер Фредерік Тома, який є піонером на цьому шляху і видавцем аграрного журналу TCS, ділиться з нами своїми спогадами.
Той факт, що Франція поступово стала європейським лідером у цьому сегменті, відображає структуру агровиробництва у цій країні. Тут, як і раніше, існує багато дрібних фермерських господарств. Порівняно із сусідньою Великою Британією у Франції процес урбанізації розпочався набагато пізніше. У 1977-1978 рр. фермерів тут було шість мільйонів. Це надзвичайно багато! Більшість площ належить їх власникам, що для переважної кількості європейських країн не є типовим. Це означає, що землевласник самотужки працює на своїй землі, на свій розсуд ухвалює рішення щодо інвестицій, власноруч обирає машини, на яких працюватиме. Він має змогу швидко випробувати і запровадити нову технологію, не маючи потреби переконувати агронома, інженера й інших фахівців, — шлях ухвалення рішень дуже короткий. Але й відповідальність також визначена — за всі ризики відповідаєш сам.
Інший важливий чинник — географія і менталітет. Відкрита для всього світу Франція увібрала в себе безліч різних культур. У ній поєдналися звичаї та норми Середземномор’я, Північної та Східної Європи. Завдяки історичним зв’язкам із канадською провінцією Квебек сюди легко проникають віяння з Північної та Південної Америки. Сільське господарство країни також повною мірою відображає це культурне різноманіття.
Спиною до стіни
Причини зменшення чи повної відмови від обробітку ґрунту слід шукати у 1960–70-х роках минулого століття. Це пов’язане з поширенням кукурудзи на зерно, яку збирали пізно. Було важко сіяти наступну культуру після оранки або у велику кількість пожнивних решток. Мінімальний обробіток ґрунту — це перший етап запровадження нових технологій. Його ототожнюють із дослідами, що їх закладав Інститут рослинництва Arvalis у муніципалітеті Буаньєвіль поблизу Парижа. Вони мали за мету порівняти різні способи обробітку ґрунту: оранку, мінімальний та нульовий обробіток. Щоправда, на той час нульовий обробіток був не настільки актуальний, тож його досліджували лише для того, щоб урізноманітнити варіанти досліду.
Як і в інших куточках світу, ця ідея ставала дедалі більш популярною. З’явилася і відповідна техніка для нових технологій. Піонери в галузі прямого висіву лишилися вірними цій технології, але у 90-ті втілювати її в життя почали й інші. Перші нормування Спільної аграрної політики ЄС та обвал цін на зернові поставили багато запитань. Слід розуміти особливу ситуацію в аграрній галузі Франції: більша частина площ — це глиняно-вапняні ґрунти, їх важко обробляти. Урожайність тут нижча, ніж в Англії або Північній Німеччині. Фермери почали відмовлятися від розведення худоби й збільшувати виробництво зернових. Це ще більше посилило ризики та примусило фермерів шукати нові рішення.
Довелося шукати шляхів, аби стабілізувати рентабельність, зменшувати витрати й розширювати господарства. Консервувальний спосіб обробітку ґрунту сягає корінням у цю хаотичну передісторію, коли він виявився лише відповіддю в пошуку економічної ефективності, давши змогу заощадити час, паливо, техніку. Це була епоха популярності HORSCH Sä-Exaktor. Франція виявилася ідеальним ринком для цієї легендарної машини. Та були й надто важкі періоди, особливо наприкінці 90-х, коли дві дуже вологі зими поспіль спантеличили навіть найбільших ентузіастів. На щастя, завдяки подальшим успіхам, які допомогли вирівняти ситуацію, ця технологія закріпилася надовго.
Зелені добрива як ефективне рішення
На той час консервувальне сільське господарство слугувало лише протестом проти традиційних способів обробітку ґрунту. Він полягав у відмові від інтенсивного обробітку ґрунту, скороченні машинного парку і не мав агрономічного обґрунтування.
Але на початку 2000-х ця технологія почала дедалі більше поширюватися. Це був час, коли французські аграрії захопилися ідеями фермерів із Південної Америки. Окремі пазли склалися у загальну картину: поліпшення структури ґрунту, накопичення в ньому органічних речовин, застосування сидератів і зелених добрив. Фермери стали піклуватися про ґрунт, чого раніше не було. Особливу увагу приділяли ерозії — це була їх улюблена тема. Почали точитися розмови про мікоризу й азотфіксувальні бактерії. Тож нові ідеї дістали зовсім іншу динаміку, ставши важливою відправною точкою для змін. Так ми долали шлях до екології!
Нові дійові особи та поширення методу
Майже водночас було засновано APAD (Association pour une agriculture durable = Асоціація стійкого сільського господарства) і Спілку BASE (Biodiversité, Agriculture, Sol et Environnement = Біорізноманіття, сільське господарство, ґрунт і довкілля) Ці спільноти у своїй діяльності спиралися на ідеї консервувального землеробства. Обидві ініціативи багато посприяли обміну знаннями і досвідом між різними країнами і трансферу їхніх напрацювань до Франції. Саме тоді і я заснував свій журнал TCS. Завдяки галузевим спілкам, спеціалізованому журналу і таким видатним агрономам як Клод Бургіньйо та Люсьєн Сюгільє наш рух набирав обертів, ставав більш структурованим, починав цілеспрямовано акумулювати знання.
Маленькі помилки іноді стають причиною великих відкриттів! Наприклад, ми з’ясували, що хрестоцвіті й бобові є добрими сусідами і відмінно доповнюють один одного. Так цілком спонтанно у Бретані почали з’являтися змішані посіви ріпаку та бобових. Для нашої справи це був гігантський крок уперед!
Після цього консервувальний обробіток ґрунту став поширюватися значними темпами. У 2007–2008 рр. у Франції різко зросло поголів’я худоби, хоча спочатку ми вважали, що наші ідеї зацікалять винятково зернові господарства. Зрештою, ми помітили, що у змішаних господарствах маємо значно більше можливостей комбінувати. Як результат, частина колишніх рослинницьких господарств свідомо почала займатися тваринництвом, аби вдосконалювати практику консервувального землеробства. І я — один із них!
Консервувальне землеробство вже давно позбулося штампу приналежності великим агропідприємствам, які можуть собі дозволити придбавати потужну широкозахватну техніку. Господарства будь-яких розмірів і форм власності мають реальну можливість запровадити в себе ці ідеї та придбати відповідні машини. Навіть більше: ця тема стала актуальною для садівничих, виноградницьких і навіть лавандових господарств. Здебільшого, це господарства, що мають сприятливі передумови для переходу на цю технологію. Наприклад, можливість використовувати машини й обладнання спільно з іншими господарствами.
Політичне схвалення і наукове визнання
Відтоді як консервувальне сільське господарство вийшло на рівень політичних дискусій, справа набула надзвичайного розвитку. Стефан ле Фоль, міністр сільського господарства із 2012 по 2017 рр., є гарячим прибічником цієї технології. Він розворушив аграрні наукові установи своїм закликом просувати екологічні методи і консервувальний спосіб обробітку ґрунту. У жовтні 2014-го він заснував GIEE (Groupements d’Intérêt Economique et Environnemental = Спілку з просування інтересів економіки і довкілля), щоб надавати фермерам практичну підтримку.
Антоніо Перейра, аграрний консультант Сільськогосподарської палати департаменту Верхня Марна, скориставшись цією підтримкою, ініціював проєкт GIEE (Аграрний бізнес: за точність та екологічність). Паралельно стартував проєкт GIEE Magellan, що спеціалізувався на вирощуванні ріпаку та супровідних культур.
Наука мала прислужитися фермерам-практикам. Консервувальний спосіб обробітку ґрунту дістав унікальний шанс стати містком між реальними проблемами аграрного сектору Європи та інноваційними досягненнями Farm Labs.
Сьогодні цей процес стоїть на міцному фундаменті. Це давно вже не просто захоплення окремих ентузіастів. Цей метод застосовує багато фермерів і в багатьох господарствах спостерігається позитивна динаміка. Наразі цей напрям перебуває у процесі активної передачі знань від науки практикам. Фермери отримали також державну підтримку щодо його практичного впровадження.
Яким буде наступний крок?
Наразі консервувальне землеробство міцно посіло проміжну позицію між традиційним та органічним секторами. Але важливо розуміти чому так сталося і що становить підґрунтя цього процесу: це бажання і воля фермерів та спільні зусилля їх об’єднання.
Дедалі більше агропідприємств переналаштовують свою систему обробітку ґрунту, а спільне використання машинного парку поширюється. Позитивна динаміка то сильніша, що більшу підтримку отримують фермери від нинішнього міністра сільського господарства Жульєна Денорманді, який добре обізнаний у цій сфері.
2021 рік став ще однією відправною точкою: зростання цін на добрива, проблеми з поставками гербіцидів, здорожчання енергоресурсів… Разом із тим активізувалася кампанія за змешення викидів СО2, яку ми, до речі, підтримуємо вже протягом 20 років. Попри складнощі цієї ситуації фермери мають бути оптимістами і бачити шанс у тому, як агрономія спільно з наукою та екологією можуть створювати землеробство майбутнього.
Більше інформації від Фредеріко Тома на тему консервувального землеробства знайдете за посиланням: agriculture-de-conservation.com